В Олександрії ми потрапили автомобільним транспортом по дорозі уздовж якої розташовані багатющі бананові і ананасні плантації. Водій по дорозі розповідав нам жахливі історії про те, що де-не-де на цих плантаціях люди працюють за копійки, а в разі провини до них застосовується фізичне покарання. Не беруся судити правда це чи чергова байка для туристів, але багато кілометрові бананові поля мабуть дійсно приносять міцні врожаї.
Розташувавшись в готелі, прямо на площі Ель Наср, ми насамперед попрямували в сторону моря. Шикарна пятикилометровая набережна виявилося недалеко, але дорога до неї залишило двояке враження. Буквально Олександрія місто контрастів: на одній з вуличок чистота, порядок і цілком собі європейські пейзажі, особливо якщо вони схожі своїми архітектурними стилями, але на іншій вулиці можна спостерігати гори сміття. Так що там вулиці, господар найближчого магазинчика може мити тротуар, в той час як сусід буде безсоромно смітити.
Море для омиває чотирьохмільйонний мегаполіс в принципі достатньо чисте, ось тільки вода далека від цілорічний комфортних температур Червоного моря. Але ми все одно викупалися, потім брали традиційно російське профілактичний засіб в готелі.
Про алкоголь скажу так, його як би в відкриту немає, але при бажанні все можна купити. З обов'язкової програми відвідали екскурсії до палацу хедивом, купили сувеніри біля Форту Цитадель Кайтбея, нібито побудованого із залишків знаменитого Олександрійського маяка.
Ми також відвідали розташовану недалеко від форту мечеть, правда всередину нас не пустили, хоча в принципі нам спочатку пояснювали що мечеть умовно відкрита для туристів.
Нас дуже потішив турист в роках на старенькому і сильно втомленому мерседесі, коли то він чи то бував, то чи навчався в Росії і тепер сипав російським жартами, примовками і матами, правда чулося все це начебто через глухі зарості акценту. Ще одна цікава історія сталася з нами під час подорожі по місцевих магазинах, багато з яких гордо іменуються фабриками на підставі того, що на задньому дворику хтось щось шиє. В одному магазинчику ми зустріли російську жінку Тамару, багато років тому вийшла заміж за єгиптянина. За ці роки Тома так і не освоїла як слід чужу мову, зате майже всі місцеві навколо неї тепер непогано говорили по-російськи. Вона допомогла нам провернути одну операцію. Один з нас, зопалу придбав товсту ланцюжок, носив її вже тиждень, а тепер передумав, крім того у нього виникли сумніви в достовірності дорогоцінного металу. Тамара передала нам записочку по якій в магазині у нас забрали ювелірний виріб і повернули день, та ще й запевнили, що це поширена практика. Мені досі цікаво, що ж було в тій записочки.