У серпні 2009-го керівництво перекладацького бюро розщедрився, виділивши нам додаткову відпустку в цілих 15 днів. Чоловік і діти жадали відпочити в Гірському Алтаї. Мені бродити по ісхоженних місцях не хотілося, душа просилася в загадкові дали. Рішення було простим: сусідить з краєм, який моя сім'я обожнює, Монголія. Розмістила своїх в Горно-Алтайську і відправилася в Улан-Батор. Увечері відбулася довгоочікувана зустріч.
Спочатку столиця здалася надто вже сучасної: біля досить комфортабельного готелю «Токіо Стріт» споруд, що відтворюють древній національний колорит, в перший момент не помітила. Тільки досить довго поблукавши і поколесивши вулицями, виявила зведені за технологіями пращурів юрти, старовинні альтанки-пагоди, в яких і в спекотний полудень, і дощової ночі повно народу. Сусідство каркасних жител і багатоповерхівок вражає навіть гостей зі східних країн, не те що нас, звиклих до однотипних рішень європейців.
У старих районах повно клацали фотоапаратами японців. Вони, незважаючи на суворість характеру і манірність поведінки, теж не можуть стримати вигуків подиву. Вперше побачила тут розбурхану японку. Мадам Ай Ятабе спочатку довго і голосно обговорювала щастя бачити такий «фьюжен», а потім потягла мене в юрту своїх друзів. З вулиці житло виглядало мікроскопічним, але, впустивши всередину, вразило великою кількістю місця.
Незручність пройшла відразу. Нові знайомі зустрів мене надзвичайно привітно, напоїли чудовим чаєм з смачними Баурсак (смаженими у фритюрі пончиками). Все було нічого, поки ні обмовилася (перекладачем виступала мадам Ай Ятабе): хочу піднятися на гору Хентей. Мені миттєво довелося вислухати всі деталі життя Чингісхана, могила якого, за переказами, знаходиться в цьому регіоні. Плюс отримати попередження, що в Монголії кожне піднесення є чоловічим або жіночим, сходження на нього представників протилежної статі обіцяє біду. Тут, дійсно, гори поважають, ніби людей. Тому на їх вершинах чисто, спокійно, красиво.
Не менш доглянутими здаються задіяні в кінних турах конячки, які споконвіку залишаються вірними друзями монголів. До речі, за межами міста зустріла масу вершників і кибиток. Куди прямують, не спитала, тому як мови не знаю, та й в сідлі завжди тримаюся жахливо. Думаю, саме для таких незграбних туристів в передмістях Улан-Батора проводяться показові конкурси наїзників, битви лучників, змагання з боротьби Бох.
Завершити першу зустріч з Улан-Батор вирішила візитом в Гобі на особливому екскурсійному джипі. Пустеля здивувала всього двома моментами: «польотом» стада прекрасних сайгаків і скромним кількістю останків доісторичних тварин в Долині динозаврів. У столиці Монголії чимало часу провела на базарах. З подорожі привезла кілька пар шкіряних рукавичок, светр з верблюжої вовни, кашемірову кофточку, декоративний килимок. Всі речі до сих пір «живі-здорові».